Той чоловік, який сидить на зупинці і палить цигарку, це ж міг би бути він. Рідний єдиний синочок.
Підтримка. Чашка води, піднесена в тяжку мить.
Але навіть свята вже не такі як колись і чомусь постійно хочеться виглядати у вікно: раптом, ось-ось,
і він зайде у двір. Найкращого подарунку годі й очікувати.
В’ячеслав вийшов за цигарками 25 серпня 2014 року.
Мама його радше б в’язала шкарпетки онукам, але єдиний клубок,
який їй доводиться тримати нині в руках, це - заплутаний клубок інформації,
розплутати який ніхто і ніяк не наважиться. Нитка без кінця. А батько ж не дочекався.
Коли?
