Побачити розкладене тіло в мішку. Побачити розкладене тіло своєї дитини в мішку. Побачити, як цей мішок перекладають в інший мішок.
Накрити простирадлом тіло своєї дитини в мішку. Бачити, як забивають гроб, в якому лежить її дитина в мішку.
Поцілувати кришку гробу, в якому лежить дитина. В якому лежить дитина в мішку і в простирадлі, яке вчора дістала з запиленої полиці.
Щоб вкрити дитину, як вийшла з її утроби. Вкрити дитину, яка вийшовши з утроби жила життя,
щоб потім бути загорнутим у два мішки і простирадло із запиленої полиці.
Скільки може витримати серце матері? Просити не йти. Кричати. Хотіти покарати. Cваритись.
Потім шкодувати. Дивитись на мішок і у всьому звинувачувати себе. Цілувати кришку гробу, замість лоба.
І навіть не закрити очі. І навіть не закрити мішок.
Скільки може витримати серце матері? Щоранку прокидатись і заварювати каву на двох, ставити другу чашку навпроти своєї і думати,
що то дитина. Але дитину вже поклали у два мішки. І що тут поробиш?
Скільки може витримати серце матері? Йти до церкви і не знати, молитись як за живого чи мертвого.
Куди ставити свічки і скільки вуст замовляти. Скільки хрестів поцілувати, аби все виявилось неправдою.
В серці матері мабуть немає ворога. І мабуть її серце не відновлюється.
Ще жодна влада не змогла створити механізм по відновленню серця матері і компенсації за тріщини будь-якої глибини і тяжкості.
Неможливо нічого змінити. Але можливо не дозволити продовжитись. Можливо не дати повторитись.
Можливо любити. Бо всі негаразди, навіть найбільші, від нестачі любові. А чого нам не вистачає?
Серцю матері точно не вистачає зв’язку з серцем її дитини.
Кіченко Анатолій загинув 4 липня 2014 р. Спочатку його шукали серед живих.
Потім серед мертвих. Потім серед мертвих і серед живих. А поховали його у 2019.
Вже не під табличкою «Невідомий».
Скільки ще?
